Національний музей декоративного мистецтва України зберігає невичерпні скарби народного мистецтва, серед яких особливе місце посідає колекція декоративного розпису.

Декоративний розпис виник як мистецтво мальованої хати та надвірних господарчих споруд, розписів круглої дерев’яної скульптури, меблів, зокрема скринь та речей хатнього вжитку. Впродовж віків вироблялися регіональні особливості декоративного розпису зі своєю образною стилістикою, композицією, кольоровою гамою та технікою, від якої залежав як характер орнаментальних мотивів, так і живописний стиль в цілому.

Орнаментика та коло сюжетів народних малюнків постійно видозмінювалися під впливом історичних подій та мистецьких стилів, характерних різним періодам культурного життя в Україні, що збагачувало твори новими рисами, свіжими пластичними та колористичними рішеннями. В ХХ ст. орнаменти почали втрачати своє символічне значення і слугувати переважно для окраси, перетворюючись на явище виключно естетичного характеру.

Вивчати та збирати зразки настінного розпису почали на початку ХХ ст. До різних областей України виїжджали науковці та дослідники народного мистецтва з експедиціями, а зібрані ними ескізи традиційних стінописів стали основою музейної колекції.

Найбільш відомим мистецьким центром є селище Петриківка на Дніпропетровщині та її декоративний розпис. Зародившись на козацькій землі, у вільному середовищі, це мистецьке явище закорінене на глибоких народних традиціях.

Колективне за своїм характером петриківське малювання розвивалось упродовж століття на основі яскравих художницьких індивідуальностей. Майстри різних поколінь цього мистецького центру створили унікальний пласт української культури, визнаний у світі як феномен національного художнього мислення. Твори заслужених майстрів народної творчості України Тетяни Пати (1884–1976) і Надії Білокінь (1994–1981), Ярини Пилипенко (1983–1979) увійшли до золотого фонду народного мистецтва України.

Музейна колекція петриківського розпису охоплює період з 1913-го до 2022 рр. і налічує близько 2000 творів, які дозволяють простежити еволюцію розвитку творчої манери як кожного окремого майстра, так і цілого напряму в мистецтві, від корифеїв, що починали свій творчий шлях зі створення настінних розписів та «мальовок», – до композицій молодих майстрів, які прийшли в мистецтво наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Неоціненний внесок у розвиток петриківського орнаментального мистецтва здійснили майстрині, які пов’язали своє творче життя з Києвом, започаткувавши в Україні новий, оригінальний напрям декорування порцелянових виробів. Їхні творчі пошуки мали неабиякий вплив на розвиток петриківського розпису другої половини ХХ ст.
У музеї зберігаються унікальні колекції творів київської групи петриківчан: народного художника України Марфи Тимченко (1922–2009), Віри Клименко-Жукової (1921–1965), заслужених майстрів народної творчості України Віри Павленко (1912–1991) та Ганни Павленко-Черниченко (1919–2008), які з початку 1940-х рр. до кінця ХХ ст. працювали над створенням орнаментальних композицій не тільки на папері та картоні, а й на порцелянових виробах.

З 1958 р. по 2001 р. у Петриківці працювала фабрика «Дружба» (з 1989 р. – «Петриківський розпис»), яка випускала сувенірні вироби із пап’є-маше та дерева. Діставши промислову основу, декоративні розписи на сувенірних виробах принесли Петриківці в 1960-ті – 1980-ті рр. велику популярність. Багато років віддали роботі на фабриці заслужені майстри народної творчості України: Федір Панко (1924–2007), Василь Соколенко (1922–2018), Володимир Глущенко (1939 р.н.), народний художник України Ганна Самарська (1942 р.н.) та інші.
У численних орнаментальних композиціях як окремих майстрів, так і цілих династій, що продовжують працювати в Петриківці: Андрія Пікуша (1950 р.н.) та Марії Пікуш (1954 р.н.), сестер Валентини Деки (1957 р.н.), Лідії Булавін (1957 р.н.), Марії Яненко (1962 р.н.) та Наталії Стативи-Жарко (1970 р.н.), Наталії Рибак (1958 р.н.), Валентини Панко (1960 р.н.) та інших яскраво реалізувався притаманний українському національному характеру потяг до святковості, поетичності, вишуканої палітри барвистого рослинного орнаменту.
Сьогодні багато петриківських майстрів працюють у Центрі народного мистецтва «Петриківка».

У 2013 р. рішенням ЮНЕСКО Петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства. Петриківка стала першим представником від України, яка отримала такий високий міжнародний статус та всесвітнє визнання.

У 1960-ті рр. в українському декоративному розписі з’являється багато талановитих народних митців, творча манера яких відзначалася яскравою індивідуальністю та глибокими знаннями народних традицій рідного краю. Звертаючись до українського фольклору, поезії та літератури, славного минулого нашого народу, вони у своїх композиціях поєднували канонічність і варіантність, традиційність та індивідуальність, безмежність тем і святковість образів.

Серед них: Іван Скицюк (1907–2004) з традиціями подільського декоративного розпису, Макар Муха (1906–1990), сестри Ірина Гоменюк (1913–1989) та Софія Гоменюк-Мельник (1921–2001) – з традиціями орнаментального мистецтва Черкащини. Навіяні мотивами народних пісень, обрядів, присвячені козацькій тематиці та календарним святам твори Єлизавети Миронової (1929–2010) та Марії Буряк (1935–2008) з Київщини. Житомирщина представлена творами Марії Наумчук (1900–1991), Івано-Франківщина – квітковими композиціями Параски Хоми (1933–2016) та Стефанії  Сандюк (1944–2008).

Окрему групу становлять роботи, виконані в стилі наїву в техніці олійного живопису та народної картинки на склі. Колекція почала формуватися в другій половині ХХ ст. і охоплює твори періоду з кінця ХІХ ст. – ХХ ст. як безіменних авторів, так добре знаних в Україні майстрів, які не здобули академічної освіти, але прагнули до творчої самореалізації, а також професійних художників, що працюють в стилі декоративно-прикладного мистецтва.

Образи і сюжети для своїх творів Михайло Онацько (1941 р.н.) з Полтавщини знаходить у побуті, святах і піснях свого народу. Наділений природним баченням краси, Іван Цюпка (1926–2007) писав літопис рідної Сумщини. Надихала його творчість і українська народна пісня, тому музична тональність притаманна багатьом його роботам.
Творчість професійної художниці Марини Семесюк (1958–2014) живилася з невичерпних джерел народних традицій. В її композиціях поєдналися канонічність і варіативність, традиційність та індивідуальність. Знаходячи велике і значне у простих речах, її фантазійні краєвиди набувають символіко-алегоричного звучання.

Народна картинка на склі в колекції музею представлена творами Анастасії Рак (1922–2014) з Полтавщини, Івана Сколоздри (1934–2008) з Львівщини та багатьох інших майстрів.
З першої половини 1950-х рр. почала формуватись і музейна колекція батику роботами киян: Віри Лимаренко (1904–1978), Олександра Пащенка (1911–1991), Марфи Тимченко (1922–2009).
У 1980-ті – 1990-ті рр. колекція поповнилася творами київських художниць Надії Грибань (1927–2018), Тамари Мороз (1929–2003), Наталії Кияниці (1953 р.н.), Тетяни Мисковець (1957–2012), Ірини Тарнавської (1953 р.н.) та інших. Це композиції з яскраво вираженим стилем, віртуозним володінням технікою батика та особливим відчуттям кольору.

Наповненні романтикою, поетикою, алегоричними та фантазійними зображеннями твори майстрів, що прийшли в мистецтво батика на межі ХХ–ХХІ ст. Застосовуючи при створенні своїх панно крім традиційної техніки батику ще й авторську, Наталія Гронська (1953 р.н. з Києва), Лариса Лукаш (1955 р.н. з Полтавщини), Ольга Лукач (1964 р.н. з Ужгорода) та інші художники значно розширюють зображальні можливості батика та створюють глибоко філософські та змістовні твори.