Головною і найбільш давньою складовою частиною вбрання є сорочка. З давніх часів їй надавались особливі, магічні властивості, адже вона одягалася безпосередньо на тіло людини. Матеріалом для їх виготовлення служило конопляне та лляне полотно. Однією з характерних ознак української сорочки був її білий колір. Українську сорочку прикрашали вишивкою, особливо рукави – широкі й довгі, призбирані біля зап’ястків. Для цього народні майстри використовували майже сто різних швів.

До сорочки одягали плахту – типовий для Наддніпрянщини жіночий поясний одяг, який складається з одного або двох полотнищ домотканої вовняної тканини з орнаментом у клітинку. На Поліссі дівчата й молодиці носили не тільки плахти, а й домоткані вовняні спідниці. На Волині – червоні з повздовжніми різнокольоровими смугами, пишно рясовані андараки або бурки; на Житомирщині та Чернігівщині – однобарвні ясно-червоні спідниці з гладкотканих вовняних полотен. На Львівщині побутувала спідниця “шорц” – широка, закладена у дрібну складку, де орнамент будується на ритмічному чергуванні вертикальних різнокольорових смуг.

Поступово на зміну домотканим вовняним запаскам, обгорткам і плахтам прийшли фартухи й спідниці, які шили з тканини різного ґатунку – тафти, плису, парчі, сатину, міткалю тощо. Такий одяг підлягав додатковому оздобленню, його збирали в складки, рясували, обшивали кольоровою тасьмою, оксамитовими стрічками, мереживом. Повністю з фабричних тканин почали виробляти й чоловічий одяг.

Поверх плахти жінки одягали запаску. Плечовий одяг – керсетка. На Львівщині – камізелька, що шилася з чорної фабричної тканини.
Велике значення мав головний убір. Заміжні жінки носили кольорові очіпки, на які пов’язували хустку або намітку. Дівчата вбирали голову вінками зі стрічками.
Комплекси одягу доповнювали нагрудними прикрасами. В Україні протягом століть було модним коралове намисто, яке по праву вважається національною прикрасою. У народі його називали “добре намисто”. До намиста додавали дукачі, зґарди. Дукачі – це прикраси зі срібних монет переважно австрійського та російського походження. Зґарди – намисто з мідних хрестиків. У всіх регіонах України побутували бісерні прикраси – гердани, силянки. У західних областях було поширене скляне, венеціанське намисто.

Чоловічий та жіночий верхній одяг не мав значних відмінностей. Його можна лише розподілити на осінній та зимовий. По всій Наддніпрянщині в пошані були свити з “вусами” (бічними клинами). Шили їх з дорогого пояркового (ягнячої вовни) сукна чорного, білого або сірого кольору. Керея, чоловічий верхній одяг з високоякісного сукна, побутував на Лівобережній Україні. Взимку по всій Україні жінки та чоловіки носили кожухи, які шили з овчини. Святкові кожухи славилися не тільки красою декоративних елементів, а й якістю дубленої шкіри.
Музей має також чудову добірку сукняного одягу Західної України. Це славнозвісні гуцульські сердаки, декоровані різнобарвною вишивкою, кептарі – безрукавний одяг, виготовлений з овечого хутра.

Необхідним компонентом чоловічого та жіночого традиційного вбрання завжди були пояси, ткані вовняні та шкіряні сумки, гаманці-калитки, топірці та палиці-келефи з відливними завершеннями у вигляді голови коня, барана, вужа тощо.