У колекції, що доповнювалась упродовж століття матеріалами з різних регіонів України, представлено скляні вироби XVI–XІХ ст. з Чернігівщини, Київщини, Волині, Поділля, Слобожанщини, Галичини і Буковини.

Значною частиною зібрання є вироби професійних художників і майстрів-гутників другої пол. ХХ ст., роботи яких надійшли до колекції з художніх виставок і були закуплені та передані музею Міністерством культури України.

Назва «Hutte» німецького походження і означає, споруду, в якій міститься скловарна піч. Цей термін побутував в багатьох країнах Європи, тому і скло, яке виробляли в таких майстернях, називали гутним. Таким чином вироби, виготовлені з гарячої скломаси безпосередньо біля скловарної печі, варто називати гутними.

Скло – це сплав піску, соди (або вапна) та поташу. Скломасу варили в спеціальних печах у глиняних горщиках з температурою плавлення 1200-1500°. На початку виробництва створювали скляні предмети, застосовуючи такі способи виготовлення: розкочування, накручування, витягування та ліплення за допомогою металевих інструментів. Згодом навчилися формувати вироби довільно видувним способом, який якнайкраще виявляє природні якості матеріалу. Майстер був одночасно і ремісником, і творцем художньої форми.

Розквіт мистецтва гутного скла припадає на XVIІІ–XIХ ст. Підвищується технічний рівень та якість продукції, розширюється асортимент. Поширеним видом посуду в цей час були пляшки різних форм і розмірів. Окрему групу становлять чотиригранні пляшки-штофи для зберігання та перевезення різноманітних напоїв у дорожніх скриньках-погрібцях. Для рідини використовували дзбанки, глечики, карафки, які оздоблювали, як і штофи, розписом, гравіруванням, різьбленням. У поміщицькому і шляхетському побуті стали замовляти коштовний посуд, оздоблений згаданими техніками із зображеннями портретів, вензелів, гербів.

У великій кількості виготовляли барильця різних розмірів, форма яких походить від дерев’яної діжки. Оздоблювали їх гладкими або гофрованими обручами, скляними нитками. Для зберігання сипких і рідких речовин користувалися великими скляними посудинами: мисками, тазами, бутлями-тиквами та суліями.

Серед посуду для пиття виготовляли циліндричної форми кухлі, які використовували для пива та меду. Деякі з них з двома асиметрично розміщеними ручками, вірогідно, мали ритуальне призначення. Серед широкого асортименту скляного начиння були поширені чайниці (для зберігання сухого чаю), вазони для квітів, ажурні вазочки-кошики, цукорниці, чорнильниці, порохівниці, качалки для розкачування тіста і навіть скляні ступки з товкачем.

Цікавим явищем в українському народному мистецтві є скляний фігурний посуд, унікальним зібранням якого володіє музей. Це пляшки у вигляді ведмедиків, баранців, пташок, виготовлених зі скла різних кольорів з пластичним оздобленням. Найбільшу групу серед фігурного посуду становлять посудини-ведмеді. Досить часто такий посуд використовували під час різних урочистих подій, зокрема сільського весілля, хрестин, релігійних свят.

У середині ХІХ ст. гутам ставало дедалі важче конкурувати зі скляними заводами, на яких вводилося механізоване технічне оснащення. Крім того, скасування кріпосного права призвело до втрати робочої сили на гутах. Усе це спричинило занепад гутництва, але це мистецтво не зникло назавжди.
У середині ХХ ст. відбувається поступове відродження скляного виробництва, насамперед на Львівщині. Особливе місце займала діяльність Петра Семененка (1918–1974), який багато зробив для відновлення гутництва як виду прикладного мистецтва.

У 1962 р. було організовано гутний цех на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці. Тривалий час на цьому підприємстві працював талановитий майстер-склодув Мечислав Павловський (1921–1989), який досконало володів багатьма видами гутної роботи: видував посуд, створював фігурні вироби, ліпив скульптуру. Він виховав цілу плеяду талановитих майстрів – П. Думича, Я. Мацієвського, В. Драчука та інших.

Петро Думич (1935–2009) виготовляв ужитковий посуд та анімалістичну скульптуру у вигляді баранців, левів, ведмедів.
В асортименті виробів Ярослава Мацієвського (1935–2013) переважають свічники, вази, баклаги та фігурний посуд, який має форми ведмедів, зубрів, баранців і риб.
Василь Драчук (1933–2013) – майстер анімалістичної скульптури. У його доробку різноманітні за формами леви, тури, коні, козлики, баранці.

Олексій Гера та Богдан Валько – члени бригади, яка обслуговувала експериментальну дільницю цеху гутного скла Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики. У колекції музею творчість Олексія Гери (1934–2006) представлено наборами штофів, куманців, ваз, фігурного посуду, сувенірів, виконаних з кольорового та безбарвного скла.
Високий професіоналізм Богдана Валька (1934–2006) був спрямований на розкриття художніх можливостей гутного скла. Улюбленим оздобленням його скляних виробів були кольорова нитка, кракле, повітряні пухирці

Подружжя Романни Гудими-Білоус (1954 р. н.) та Василя Білоуса (1955 р. н.) в оздобленні виробів використовує як традиційні для українського гутництва прийоми декорування, так і авторські техніки. Особливе місце в їхньому творчому доробку займає декорування виробів у техніці філіграні, секрет якої В. Білоус успадкував від славетного майстра художнього скла М. Павловського.
Чимало майстрів отримали вищу освіту у Львівському державному інституті декоративного та прикладного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв). Серед них Франц Черняк (1938 р. н.), який очолював творчий колектив Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Йому властивий безперервний творчий пошук, неординарне поєднання кольорів, цікаві, іноді несподівані асоціації.

Другим підприємством Галичини було Львівське скляне виробниче об’єднання «Райдуга», головним художником якого тривалий час був Роман Шах (1924–2005). В колекції музею представлено його набір декоративних ваз, виконаних з безбарвного та блакитно-зеленкуватого кришталю, оздоблених різьбленням. З ініціативи Віталія Гінзбурга (1938–2006) на цьому ж заводі було організовано виготовлення мініатюрної скульптури зі склодроту. Це зображення звірів, птахів, риб, казкових персонажів, предметів сувенірного призначення.

Особливої уваги заслуговують твори Андрія Бокотея (1938 р. н.) – ініціатора проведення Міжнародних симпозіумів гутного скла у Львові. Його композиція «Забавка для дорослих» вирізняється віртуозним виконанням і самобутністю задуму. Поодиноковими творами представлені в музеї художники Андрій Курило, Олександр Звір, Роман Дмитрик, Олег Янковський.
Значним осередком скляного виробництва був Київський завод художнього скла – одне з провідних підприємств України. Склярі, які працювали на заводі, творчо використовували традиції українського гутництва. Асортимент виробів був досить різноманітний. Значна увага надавалася створенню декоративних, а також виставкових предметів.

Упродовж багатьох років творчий колектив заводу очолював Іван Зарицький (1929–2009), який досконало володів багатьма технологічними та художніми особливостями гутної обробки скла, різноманітними можливостями різьблення та матового гравірування.

Одним із провідних художників заводу була й Лідія Митяєва (1923–1996), яка використовувала кольорове скло і безбарвний кришталь, створювала предмети утилітарного призначення та унікальні композиції образно-асоціативного змісту.

Широкий діапазон творчих пошуків Івана Аполлонова (1930–2018). Художник звертався до форм живої природи, до народних традицій. Це один з небагатьох художників, який у своїх творах використовував живопис на склі – традиційний для українського гутництва засіб декорування виробів.

До плеяди видатних київських склярів належить Світлана Голембовська (1927–2016) – художниця ліричного складу душі і тонкого смаку.
Останнім головним художником, аж до закриття заводу в 2006 році, був В’ячеслав Дудін (1949–2018).
До когорти київських художників скла належить випускник Львівської національної академії мистецтв Станіслав Кадочніков (1959 р. н.), який працював на київському склозаводі.
В оригінальних і різнопланових творах проявилася творча індивідуальність Альберта Балабіна (1934–2004). На відміну від багатьох художників, він був одночасно і автором, і виконавцем унікальної скульптури, пластичних об’ємів, декоративно-просторових композицій.

У виробництві й формуванні мистецьких якостей українського гутного скла важливу роль відіграла творчість київського художника Олега Гущина (1935–1997). В оздобленні скляних виробів художник вдало застосовував техніки декалькоманії, гравірування, розпис золотом, створював сувенірні та подарункові вироби.
Художнє скло – яскраве явище культури України. Постійне експериментування, пошуки нових можливостей матеріалу, прагнення підкорити технологію виготовлення скла художньому задуму характеризують творчий доробок українських склярів. Але, на жаль, цей вид декоративно-прикладного мистецтва безслідно зникає, адже більшість скляних підприємств припинили своє існування.